Узагальнення практики розгляду Кіровським районним судом м. Кіровограда заяв про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві

Узагальнення практики розгляду

Кіровським районним судом м. Кіровограда

заяв про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві

З метою з’ясування помилок при розгляді заяв про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві, недопущення їх в майбутньому та забезпечення однакового та правильного застосування законодавства, проведене узагальнення практики розгляду Кіровським районним судом м. Кіровограда заяв про забезпечення позову при вирішенні справ у цивільному судочинстві у 2013 році.

Під час проведення узагальнення опрацьовано 288 цивільних справ, в яких вирішувались заяви про забезпечення позову, в період з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року.

Забезпечення позову – це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову та застосовуються лише до позовів про визнання і про присудження.   

В основному із заявою про забезпечення позову звертались позивачі у цивільних справах про поділ майна подружжя, стягнення кредитної заборгованості, стягнення боргу, визнання договору дарування недійсним, розірвання договору, визнання права власності, визнання заповіту недійсним.

Із опрацьованих справ в 60 % у задоволенні заяви відмовлено, 10% заяв повернуто позивачу, 30% заяв задоволено.

Вивчення справ дає підстави вважати, що в основному судді правильно, відповідно до вимог ЦПК України та Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року, розв’язують питання щодо забезпечення позову.

В більшості випадків питання про забезпечення позову вирішується суддею одноособово, у провадженні якого перебуває справа, або судом на будь-якій стадії процесу в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України.  

У випадках коли заява про забезпечення позову подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України, а також несплачений судовий збір, суд ухвалою повертав заяви заявникам. 

Частиною 2 ст. 151 ЦПК України встановлений вичерпний перелік підстав для забезпечення позову, це: 1. Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду. 2. Невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

За загальним правилом заявник зобов’язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.

В деяких випадках, при вирішення питання про забезпечення позову,  в ухвалах судді зазначають лише про те, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню без будь-якого обґрунтування або ж лише зазначають про доцільність забезпечення позову.

Приписи ч. 2 ст. 151 ЦПК України зобов’язує позивача обґрунтувати заяву про забезпечення позову, а ч. 5 ст. 153, ст. 210 ЦПК України зобов’язує суд мотивувати свій висновок.

Тому, при прийнятті заходів забезпечення позову суду необхідно перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у випадках, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, що внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди Зазначене повинно бути мотивовано, а не шаблонно переписано з диспозиції норми права. Тому не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України, за винятком випадків, коли такі наслідки безпосередньо випливають із суті рішення, дії.

Так, позивач у спорі про визнання майна спільною сумісною власністю просить накласти арешт на автомобіль. Суд, задовольняючи заяву, в мотивувальній частині ухвали зазначив, що відповідно до ст. 151 ЦПК України суд може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З урахуванням того, що неприйняття мір по забезпеченню позову може в подальшому призвести до ускладнення, або зробити неможливим виконання рішення суду, суд вважає за необхідне задовольнити заяву, щодо забезпечення позову.

Мотивувальна частина ухвали не містить жодного посилання на докази, які б свідчили про небезпеку, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду.

Інші судді ххвалюючи рішення про вжиття заходів забезпечення позову, зазначають в ухвалі достатні підстави, що дозволяють вважати, що відповідач або інші особи є порушником права позивача.

Також, непоодинокі випадки коли в резолютивній частині ухвали про забезпечення позову судді не зазначають реквізити сторін, що унеможливлює реальне її виконання.

Так, в резолютивній частині ухвали суддя зазначив, накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0030 га, що розташована біля житлового будинку по вул. Космонавта Попова (біля житлового будинку № 18, корп. 4) в м. Кіровоград, що належить на праві власності Іванову О.Г. згідно державного акту від 06.05.2010 року серії ЯИ № 690156 на право власності на земельну ділянку.

Практика, коли у резолютивній частині ухвали зазначаються анкетні дані сторін, дата народження, ідентифікаційний код, паспортні дані, місце реєстрації та місце фактичного проживання є правильною та дає змогу реально виконати вимоги суду та забезпечити позов.  

Зустрічаються випадки коли ухвалою суду забезпечений позов шляхом заборони господарському товариству приймати рішення про членство в ньому та відчуження основних засобів.

               Зазначений вид забезпечення позову є неприпустимим, оскільки  вжиті заходи неповинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

               Постановою Пленуму ВСУ роз’яснено, що суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані  із  втручанням  у  внутрішню  діяльність  господарських товариств   (наприклад,   забороняти   скликати   загальні   збори 
 товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у 
 них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення 
 зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного 
 тощо).

 Є випадки коли клопотання про забезпечення позову, яке раніше відхилено подано вдруге, зі зміною певних обставин або способу забезпечення позову.  Судді вірно ухвалювали мотивовані рішення, оскільки на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до суду з того самого питання.

Питань щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні позову не виникало, оскільки як роз’яснено п. 9 Пленуму ВСУ ухвали про відмову в забезпеченні позову оскарженню не підлягають.

Випадків, коли б забезпеченням позову фактично задовольнялись позовні вимоги без розгляду справи по суті у 2013 році не було.    

Обрані судом заходи забезпечення позову є співмірними та відповідають заявленим вимогам.

Заяви про забезпечення заяви, поданої в порядку окремого провадження не розглядалось. В окремому провадженні не вирішується спір про право, тому все те, що пов’язано з позовом, у тому числі й питання забезпечення позову, у цьому виді провадження не вирішується.

Тісно пов’язано з окремим провадженням розгляд судами скарг на дії, рішення державного виконавця за правилами ЦПК України. В судовій практиці виникло питання, чи може бути забезпечено розгляд такої скарги аналогічно поняттю забезпечення позову.

Зокрема при розгляді скарги на дії державного виконавця, скаржники звертаються з заявою про зупинення виконавчого провадження, в порядку                ст. 152 ЦПК України з метою забезпечення скарги забезпечення скарги. 

Суд може вжити заходів забезпечення скарги, оскільки виконання рішення суду є стадією цивільного процесу, тобто розгляду конкретної справи і в цьому випадку це вже буде судово-виконавча справа.

Проте слід дуже обережно підходити до обрання видів забезпечення скарги. 

У ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню, якщо боржником оспорюється виконавчий напис нотаріуса у судовому порядку (п. 4); у випадку зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право (п. 6); подання до суду позову про виключення майна з акту опису й арешту (п. 7).

Про такі ж подібні види забезпечення позову йдеться в пунктах 5, 6 ст. 152 ЦПК України.

Тобто, при застосуванні або закону про виконавче провадження, або ст. 152 ЦПК України наступають ті самі правові наслідки, які перешкоджають подальшому вчиненню дій з виконавчого провадження.

Незважаючи на подібність положень, за своєю правовою природою зупинення виконавчого провадження та вжиття видів забезпечення позову за                       ст. 152 ЦПК України різні, оскільки по-перше, при застосуванні закону проходить тимчасове зупинення виключно сфери дії примусового виконання боржником рішення, а при застосуванні ЦПК України тимчасово втрачається правова сила того рішення, що зупинено.

Також є суттєва різниця в тому, як проходить ця процедура: за законом – це повноваження державного виконавця, яке може бути оскаржене до суду (ст. 36 закону), за правилами ЦПК України – це повноваження суду, яке може бути оскаржене в апеляційному порядку. При цьому суд не може зупинити виконавче провадження, так як це виключне повноваження державного виконавця. Навіть у разі оскарження дій державного виконавця, який не зупинив виконавче провадження, суд вправі визнати його дії незаконними та зобов’язати зупинити виконавче провадження, а не самому зупиняти (ч. 2 ст. 387 ЦПК України).

Зупинення виконавчого провадження за законом і зупинення виконання за правилами ЦПК України (пункти 2, 5, 6 ст. 152 ЦПК України) – це різні правові інститути, які вчиняються в різних правових процедурах. Частина 2 ст. 152 ЦПК України, як відкритий перелік, не дає підстав вважати зупинення виконавчого провадження як вид забезпечення позову.

Так, ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконавчого провадження, поданого в порядку забезпечення позву (ст. 152 ЦПК України) разом зі скаргою на дії державного виконавця, мотивуючи тим, що це не  є компетенцією суду.

Частиною 10 статті 153 ЦПК України передбачено, що оскарження ухвали про забезпечення позову не перешкоджає подальшому розгляду справи.

               Пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ передбачено, що в разі оскарження ухвали про забезпечення позову направляти суду апеляційної інстанції виділені 
 відповідні матеріали (копії позовної заяви й заяви про 
 забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів 
 про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів до 
 подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після розгляду 
 скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до 
 матеріалів цивільної справи.

            Судді в основному дотримуються зазначених вище приписів, своєчасно виділяють необхідні матеріали справи та направляють до апеляційного суду.  

Забезпечення майбутнього позову щодо спорів про захист інтелектуальної власності  у 2013 році не вирішувалось.     

Суди рідко вирішують питання про скасування заходів забезпечення позову при постановленні рішення. В такому разі сторони звертаються з окремими заявами про скасування заходів забезпечення позову після набрання рішення законної сили, які вирішуюся судом у відповідності до ст. 154 ЦПК України.

            Результати проведеного узагальнення свідчать про те, що судді при вирішенні питання про забезпечення зміну, або скасування заходів забезпечення позову в основному правильно застосовують норми процесуального законодавства, використовують роз’яснення Постанови Пленуму ВСУ  N 9 
 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного 
 процессуального законодавства при розгляді  заяв  про забезпечення позову».

               Допущені помилки пропоную обговорити на  зборах судді, з метою їх недопущення у подальшому. 

Заступник голови

Кіровського районного

суду м. Кіровограда                                                                                          Н.Б. Варакіна