Вирок стосовно Юрова Юрія Павловича

03 березня 2026, 09:51

Справа № 201/7778/24

Номер провадження 1-кп/404/346/24

ВИРОК

Іменем України

23 лютого 2026 року Фортечний районний суд м.Кропивницького в складі:

головуючого судді Антипової І.Л.,

при секретарі Кукуріло Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому в залі суду в режимі відео конференції «EASYCON» кримінальне провадження №22023130000000039 про обвинувачення

Юрова Юрія Павловича, 17 червня 1969 року народження, уродженця міста Луганськ Луганської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: Луганська область, місто Луганськ, вулиця 1 Беломорська, будинок 11, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Цибулі О.М.,

захисника Усачова О.Л.,

ВСТАНОВИВ :

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України
від 16 липня 1990 року (далі – Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов’язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов’язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов’язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов’язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв’язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42–ФЗ). Відповідно до статей 2 – 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов’язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов’язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов’язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи
адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до статей 132–134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв’язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних Сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України – в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України,
незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
(далі – ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов’язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ Герасимова В.В. перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав’язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) – як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України
(АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об’єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі – ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.

Також, представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні – квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких – у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та Збройних Сил РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією – здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та Збройних Сил РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі – т.зв. «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України – терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі – т. зв. «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та Збройних Сил РФ.

Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв’язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов’язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.

Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов’язки:

- створення так званих органів державної влади «Донецька народна республіка» (далі – т.зв. «ДНР») та «Луганська народна республіка»
(далі – т. зв. «ЛНР») та організація їх діяльності;

- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР»;

- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР»;

- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;

- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;

- налагодження взаємодії між терористичними організаціями т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;

- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;

- забезпечення учасників т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.

На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов’язки:

- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов’язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України;

- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України;

- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;

- вербування нових учасників до складу силового блоку т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР» та керівництво їхніми діями;

- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об’єктів на території Донецької та Луганської областей;

- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;

- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;

- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;

- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;

- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25 травня 2014 року позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;

- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;

- охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.

На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів – здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров’я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, т.зв. «ДНР» і т.зв. «ЛНР» є стійкими об’єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

У березні - квітні 2014 року у м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.

В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «ЛНР».

З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (т.зв. «органи державної влади т.зв. «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з’єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Луганської області т.зв. «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.

Визнання Верховною Радою України т.зв. «ДНР» і т.зв. «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України
від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII,
Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України
від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення т.зв. «ДНР» і т.зв. «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

15 лютого 2022 року Державна Дума Російської Федерації звернулася до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, Президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва Російської Федерації, які входять до складу Ради безпеки Російської Федерації, публічно підтримали звернення Державної думи Російської Федерації та заявили про необхідність визнання Президентом Російської Федерації незалежності т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР».

Цього ж дня президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР».

22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації Федеральних зборів Російської Федерації.

В цей же день Президент Російської Федерацію, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами Російської Федерації, яке було задоволено.

23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР».

24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.

В подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва Російської Федерації і Збройних Сил РФ, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань Російської Федерації здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

У період з 5 години 24 лютого 2022 року та щонайменше до
04 квітня 2022 року (включно) підрозділи Збройних Сил та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об’єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Також 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»
№ 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години
30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 затверджено зазначений Указ.

Надалі воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 271/2024 від 06.05.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.05.2024 затверджено зазначений Указ.

Досудовим розслідуванням встановлено, що після окупації м. Луганська Луганської області та проголошення т.зв. «ЛНР» 07.07.2015 зареєстровано періодичне друковане видання «ХХІ век», яке на періодичній основі на тимчасово непідконтрольній українській владі території т.зв. «ЛНР» здійснює випуск газет антиукраїнського характеру, спрямованих на дискредитацію української влади та дій України в цілому по відношенню до т.зв. «ЛНР», засновником та головним редактором якого є Юров Ю.П. В подальшому, 16.10.2023, газета «ХХІ век ЛНР» зареєстрована Федеральною службою за наглядом у сфері зв’язку, інформаційних технологій та масових комунікацій (РОСКОМНАДЗОР) Міністерства цифрового розвитку, зв’язку та масових комунікацій Російської Федерації як друкований засіб масової інформації.

З початком повномаштабного вторгнення окупаційних військ РФ та т.зв. «ЛНР», т.зв. «ДНР» на територію України, яке розпочалось приблизно о 05 годині 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, Юров Ю.П., будучи громадянином України, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, з метою переслідування своїх особистих інтересів, зокрема, як головного редактора газети «ХХІ век» та депутата т.зв. «Народного Совета Луганской Народной Республики», перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, маючи умисел на здійснення всебічної підтримки
держави-агресора, окупаційної адміністрації та збройних формувань, уникнення ними відповідальності за збройну агресію проти України, у період з березня 2022 року, більш точну дату та час встановити не надалось за можливе, по теперішній час здійснює інформаційну діяльність у співпраці з
державою-агресором та його окупаційною адміністрацією спрямовану на підтримку держави-агресора.

З метою реалізації свого злочинного умислу, Юров Ю.П., перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, а саме у місті Луганськ, діючи зі своїх особистих мотивів та бажання здійснювати підтримку незаконних дій держави-агресора, її окупаційних адміністрацій на території Луганської області, у співпраці із державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, у тому числі після набуття чинності
Закону України № 2108-ІХ від 03.03.2022, яким включено до Кримінального кодексу України статтю 111-1 «Колабораційна діяльність», створює відеоматеріали та інформаційний контент, спрямовані на підтримку
держави-агресора, які у подальшому поширюються на тимчасово окупованій території Луганської області, в ефірах держаних телевізійних радіомовних програм, інформаційних ресурсах та платформах у мережі Інтернет, у тому числі шляхом публікації Юровим Ю.П. в соціальній мережі «Вконтакте», багатоплатформенному клауд-месенджері Тelegram.

Зокрема, відеоматеріали створені Юровим Ю.П. та за його участі поширюються на таких інформаційних ресурсах та платформах у мережі інтернет, а саме в ефірі телеканалу «Луганск 24» т.зв. «Державної телевізійної та радіомовної компанії ЛНР», який транслюється в аналоговому та цифровому форматі по всій окупованій території Луганської області; у відео-розділі «Новини та політика» на сайті т.зв. «ГТРК ЛНР», де розміщений відеосюжет під назвою: «ГТРК ЛНР. Zдесь и сейчас. Юрий Юров. 17 августа 2022 г. 11:00», у відеосюжеті під назвою: «ГТРК ЛНР. Zдесь и сейчас. Юрий Юров. 25 августа 2022 г. 14:30» та на особистому каналі у багатоплатформенному
клауд-месенджері Тelegram.

Зокрема, Юров Ю.П., перебуваючи в невстановленому досудовим розслідуванням місці, в багатоплатформенному клауд-месенджері Telegram із використанням особистого каналу під назвою «Юрий Юров», що налічує на момент оглядів близько 2500 читачів, 27.09.2023 о 16:27 поширив публікацію з відео свого виступу з ефіру «Малькевич LIVE» та 01.10.2023 о 09:12 поширив публікацію «Поздравление Председателя Народного Совета Дениса Мирошниченко с Днем воссоединения Луганской Народной Республики с Россией» (мовою оригіналу), що містять підтримку держави-агресора.

Вказаними діями Юров Юрій Павлович, здійснив інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованій на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації, збройних формувань, за відсутності ознак державної зради, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 111-1 КК України.

Прокурор Луганської обласної прокуратури Цибуля О.М. в судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченого зазначив, що показання свідка Смєтанкіна О.А. та подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій Юрова Ю.П., а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, поза розумним сумнівом.

Відтак, прокурор Луганської обласної прокуратури Цибуля О.М. просив суд визнати Юрова Ю.П. винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в з конфіскацією усього належного на праві приватної власності майна.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого Юрова Ю.П. (in absentia), який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.

Відповідно до ухвали Кіровського районного суду м.Кіровограда 26 лютого 2025 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинувальним актом відносно Юрова Ю.П. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України.

Повістки про виклик обвинуваченого Юрова Ю.П. у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст.323 КПК України.

Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченого Юрова Ю.П. для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим останній викликався в судові засідання в порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковувалися у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження,а саме у газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Фортечного районного суду м.Кропивницького, а також на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову Юрова Ю.П., який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.

У той же час, ухилення обвинуваченого Юрова Ю.П. від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.

Захисник обвинуваченого Юрова Ю.П. адвокат Усачов О.Л. у судовому засіданні зазначив, що вина Юрова Ю.П. не доведена поза розумним сумнівом і обвинуваченого слід виправдати.

Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченого Юрова Ю.П. на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Допитаний в судовому засіданні свідок Смєтанкін О.А. суду показав, що Юрова Ю.П. знав ще з 1998 року, оскільки працював радником при Луганській державній адміністрації, а Юров Ю.П. звертався до нього з проханням допомогти організувати випуск газети «ХХІ век». Пізніше, з 2001 року, він сам працював редактором Луганської обласної газети «Молодогвардієць». Доволі часто спілкувались вони з Юровим Ю.П. по робочим моментам як колеги. Юров Ю.П. заснував газету «ХХІ век». Наповненість цього видання була проросійська, прокомуністична. Весь час фінансував її обласний осередок комуністичної партії України в Луганській області. Газета була абсолютно проросійська. Приблизно з 2010 року в кожному номері було згадування про «Путіна». Цим всім займався Юров Ю.П., який постійно тягнувся до влади. Коли в Луганськ зайшли російські військові в 2014 році вони окупували Луганську адміністрацію та його журналістів кинули в підвал, яких я потім визволяв. В той час як Юров Ю.П. допомогав російським кураторам. Юров Ю.П. просив його поговорити з російським куратором, намагався спонукати до співробітництва. Після цього він не спілкувався з обвинуваченим. Навіть ще до російської присутності в Луганській області Юров Ю.П. підтримував з ними зв'язок. Вони говорили, що Україна їм не потрібна, потрібна тільки Росія. Юров Ю.П. потім став народним депутатом в ЛНР. Крім того, з першого дня коли рф зайшли в адміністрацію, Юрову Ю.П. вдалося увійти в довіру до росіян і газета «ХХІ век» почалася фінансуватися з бюджету ЛНР, який наповнювався з бюджету рф. Також отримав додаткове фінансування на ще один інформаційний проект, республіканське видання. Юров Ю.П. головний пропагандист, бо контролював всі друковані засоби масової інформації. Він діяв добровільно, тиску на нього ніхто не чинив. Він захоплювався президентом рф і ненавидів Україну.

Окрім показань свідка Смєтанкіна О.А. винність Юрова Ю.П. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 111-1 КК України, об`єктивно підтверджується також і іншими доказами дослідженими безпосередньо у кримінальному провадженні:

Витягом з Реєстру ДМС України від 05.10.2023, відповідно до якого Юров Ю.П. документований паспортом громадянина України серії ЕМ917876, виданого Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області. Як наслідок, Юров Ю.П. є громадянином України. (т.1 а.п.167-168);

Інформацією УДМСУ в Луганській області від 31.10.2023 року, відповідно до якої Юров Ю.П. документований паспортом громадянина України серії ЕМ917876, виданого Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області (т. 2 а.п.181-182);

Довідкою МЗС України про те, що Юров Ю.П. не виходив із громадянства України, що свідчить про те, що Юров Ю.П. є громадянином України ( т.2 а.п.177);

Протоколом огляду від 27.01.2023 року за участі свідка Бублика М.О., відповідно до якого оглянуто відео публікацію, розміщену 17.08.2022 на сайті «Відео ДТРК ЛНР» під назвою «ДТРК ЛНР. Тут і зараз. Юрій Юров. 17.08.2022». На вказаній відео публікації Юров Ю.П. здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань і на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України. Також під час даного огляду свідок Бублик М.О. впізнав Юрова Ю.П. (т.1 а.п.80-81);

Протоколом огляду від 25.01.2023 року за участі свідка Ковальової В.В., відповідно до якого оглянуто відео публікацію, розміщену 17.08.2022 року на сайті «Відео ДТРК ЛНР» під назвою «ДТРК ЛНР. Тут і зараз. Юрій Юров. 17.08.2022». На вказаній відео публікації Юров Ю.П. здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань і на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України. Також під час даного огляду свідок Бублик М.О. впізнав Юрова Ю.П. (т.1 а.п.90-91);

Протоколом огляду від 30.01.2023 року за участі свідка Смєтанкіна О.А., відповідно до якого оглянуто відео публікацію, розміщену 17.08.2022 на сайті «Відео ДТРК ЛНР» під назвою «ДТРК ЛНР. Тут і зараз. Юрій Юров. 17.08.2022». На вказаній відео публікації Юров Ю.П. здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації та збройних формувань і на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України. Також під час даного огляду свідок Бублик М.О. впізнав Юрова Ю.П. (т.1 а.п.100-101) ;

Протоколом огляду від 31.01.2023, відповідно до якого оглянуто відео публікацію, розміщену 25.08.2022 на сайті «Відео ДТРК ЛНР» під назвою «ДТРК ЛНР. Тут і зараз. Юрій Юров. 25.08.2022». На вказаній відео публікації Юров Ю.П. активно виправдовує збройну агресію РФ проти України, називаючи конфлікт "громадянською війною" для сходу, прославляє "російську союзну армію" та окупаційну адміністрацію ЛНР як "звільнювачів", закликає до створення "підпілля" проти України та "очищення" від "зрадників". Він планує поширення поезії, пісень та книг для "виховання поколінь" на користь агресора, підкреслюючи "генетичний код" росіян/луганчан як опірників "бандерівцям". Ці обставини доводять активну участь Юрова в інформаційній діяльності на користь держави-агресора та її окупаційної адміністрації: поширення пропаганди для підтримки ЗС РФ, виправдання агресії (уникнення відповідальності) та мобілізації підтримки (т.1 а.п.118-136);

Протоколом огляду від 01.02.2023 року, відповідно до якого оглянуто відео публікацію, розміщену 17.08.2022 на сайті «Відео ДТРК ЛНР» під назвою «ДТРК ЛНР. Тут і зараз. Юрій Юров. 17.08.2022». На вказаній відео публікації Юров Ю.П., як військовослужбовець «народної міліції ЛНР», активно прославляє участь у "спеціальній воєнній операції» РФ проти України, виправдовує агресію як "захист республіки" від "київського режиму", описує бої на Харківському напрямку, хвалить "шахтарський характер" окупантів, закликає до наступу на Харків та перемоги над Україною, критикує українські сили ("кракеновці") та підкреслює "допомогу від росіян". Ці обставини доводять активну участь Юрова в інформаційній діяльності на користь держави-агресора та її окупаційної адміністрації: поширення пропаганди для підтримки агресії, виправдання окупації (уникнення відповідальності) та мобілізації підтримки через публічне інтерв'ю в окупаційному медіа (т.1 а.п.137-156);

Протоколом огляду від 02.02.2023 року, відповідно до якого оглянуто сайт так званої «народної ради ЛНР», де вказано, що Юров Ю.П. займає посаду «заступника голови комітету народної ради ЛНР з питань міжнародних відносин, зв’язку, інформаційної політики і масових комунікацій» та входить до складу «комітету з питань міжнародних відносин, зв’язку, інформаційної політики і масових комунікацій» (т.1 а.п.157-164);

Протоколом огляду від 03.10.2023 року, відповідно до якого оглянуто веб-сторінку в соціальній мережі «ВКонтакті», де розміщено статтю Юрова Ю.П. під назвою "Милосердя — це те, що між нами та Богом" з газети №40 від 26.04.2023. У статті Юров Ю.П. активно виправдовує "спеціальну військову операцію" РФ проти України, називаючи її "захистом від фашизму", хвалить російських солдатів за "милосердя" до мирних жителів на окупованих територіях (Харківщина, Луганськ 2014 р.), описує "російський генетичний код" як поєднання ненависті до "ворога" (України) та допомоги, закликає до перемоги та відновлення "російського світу". Ці обставини доводять активну участь Юрова Ю.П. в інформаційній діяльності на користь держави-агресора та її окупаційної адміністрації: поширення пропаганди для підтримки агресії, виправдання окупації (уникнення відповідальності) та мобілізації підтримки через публікацію статті в окупаційному медіа (т.1 а.п.176-190);

Протоколом огляду від 05.10.2023 року, відповідно до якого оглянуто веб-сторінку в соціальній мережі «ВКонтакті», де розміщено статтю Юрова Ю.П. під назвою "Прийшов, щоб призвати когось до відповіді!" з газети №38 від 19.04.2023. У статті Юров Ю.П. активно виправдовує "спеціальну військову операцію" РФ проти України. Називає Українську владу «фашистським режимом», виправдовує російську агресію та підтримує ворога (т.1 а.п.191-207);

Протоколом огляду від 06.10.2023 року, відповідно до якого оглянуто веб-сторінку «Луганського інформаційного центру», де розміщено інформацію про те, що Газета «ХХІ століття», головним редактором якої є Юров Ю.П. стала першим виданням, зареєстрованим в ЛНР та їй надано свідоцтво № МИ-СТРПИ000001 від 07.07.2015 про державну реєстрацію засобів масової інформації. Також в цій статті зазначено, що вказана газета є фактично єдиним джерелом інформації для мешканців окупованих територій (т. 1 а.п.208-223);

Протоколом огляду від 09.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 09.11.2022 він розмістив публікацію про поразку зс рф на Херсонському напрямку і висловлював підтримку ворожим військам (т.1 а.п.226-235);

Протоколом огляду від 09.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 03.11.2022 він розмістив публікацію, в якій негативно висловлюється на адресу ЗСУ, які боронять нашу Державу (т.1 а.п.236-245);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 14.11.2022 він розмістив публікацію, в якій опублікував указ президента держави-агресора про службу у збройних силах рф іноземних громадян. В публікації він називає ворога України союзником (т. 2 а.п.1-11);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 17.09.2022 він розмістив публікацію, в якій повідомив про нібито знищення командного пункту ЗСУ та закликає до перемоги державу-агресора (т. 2 а.п.12-21);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 15.09.2022 він розмістив публікацію, в якій виказує негативне ставлення до ЗСУ (т. 2 а.п.22-31);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 14.04.2022 він розмістив публікацію, в якій ділиться про свої успіхи в проведенні інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором (т.2 а.п.32-41);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 04.04.2022 він розмістив публікацію, в якій інформує про те, що він здійснює випуск так званого «бойового листка» на тимчасово окупованій території, тобто здійснює інформаційну діяльність у співпраці із ворогом (т.2 а.п.42-52);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто сторінку Юрова Ю.П. в соціальній мережі «ВКонтакті», де 27.08.2022 він розмістив публікацію про нібито успішне просування військ рф (т. 2 а.п.53-62);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто телеграм-канал Юрова Ю.П. в месенджері «Телеграм», де 01.10.2023 він розмістив публікацію під назвою «привітання голови народної ради Дениса Мирошниченка з днем єднання ЛНР та рф» (т.2 а.п.63-73);

Протоколом огляду від 10.11.2023 року, відповідно до якого оглянуто телеграм-канал Юрова Ю.П. в месенджері «Телеграм», де 27.09.2023 він розмістив публікацію під назвою «річниця референдуму ЛНР з питань входження до складу рф на правах суб’єкту рф!!» (т.2 а.п.74-84);

Протоколом огляду від 19.10.2023 року, відповідно до якого оглянуто відео публікацію на Інтернет-сайті «ДТРК ЛНР» під назвою «ДТРК ЛНР. Луганськ live. Андрій Третьяченко, Юрій Юров. 03 жовтня 2023 р. 16:30». У вказаному відео Юров Ю.П. дає інтерв’ю, як «журналіст та учасник сво» (т. 2 а.п. 87-100);

Протоколом огляду від 23.10.2023 року, відповідно до якого оглянуто публікацію, розміщену 27.09.2023 в телеграм-каналі Юрова Ю.П., в якій він розповідає про те, що Харків це російська земля, а також про те, що його необхідно анексувати воєнним шляхом ( т. 2 а.п.101-107);

Протоколом огляду від 08.01.2024 року, відповідно до якого оглянуто сайт «федеральної служби з нагляду в сфері зв’язку, інформаційних технологій та масових комунікацій». На вказаному сайті мається інформація про видачу свідоцтва на здійснення інформаційної діяльності такому змі, як «21 сторіччя лнр», редактором якого є Юров Ю.П. (т.2 а.сп.108-113);

Висновком портретної експертизи від 08.11.2023 року, згідно якого на оглянутих вищевказаних фото та відео публікаціях зображений Юров Ю.П. (т.2 а.п.143-158);

Висновком лінгвістичної експертизи від 28.03.2024 року, відповідно до якого у висловлюваннях Юрова Ю.П., які він висказував під час свого інтерв’ю (протокол огляду від 01.02.2023 року) містяться лінгвістичні ознаки інформаційної діяльності, спрямованої на підтримку держави-агресора (т.2 а.п.206-219);

Висновком лінгвістичної експертизи від 28.03.2024 року, відповідно до якого у висловлюваннях Юрова Ю.П., які він висказував під час свого інтерв’ю (протокол огляду від 31.01.2023 року) містяться лінгвістичні ознаки інформаційної діяльності, спрямованої на підтримку держави-агресора (т. 2 а.п.221-233);

Висновком лінгвістичної експертизи від 29.03.2024 року, відповідно до якого у висловлюваннях Юрова Ю.П., які він висказував під час свого інтерв’ю (протокол огляду від 23.10.2023року) містяться лінгвістичні ознаки інформаційної діяльності, спрямованої на підтримку держави-агресора (т.2 а.п.235-241);

Висновком лінгвістичної експертизи від 26.03.2024 року, відповідно до якого у висловлюваннях Юрова Ю.П., які він висказував під час свого інтерв’ю (протокол огляду від 01.02.2023) містяться лінгвістичні ознаки інформаційної діяльності, спрямованої на підтримку держави-агресора (т. 2 а.п.245-254)

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Що стосується доводів захисника, про не доведеність вини у вчиненні злочину Юрова Ю.П., то вони не заслуговують на увагу. Встановлені судом обставини, наведені докази, спростовують версію сторони захисту.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідка, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

При цьому судом прийняті до уваги і використані як докази у кримінальному провадженні дані, які надані органом досудового розслідування із відкритих джерел, зібрані за допомогою розвідки з відкритих джерел (OSINT) відповідно до «Протоколу Берклі», який окреслює мінімальні стандарти для пошуку, збирання, зберігання, перевірки та аналізу відкритих джерел. Відповідно до вказаного протоколу, серед іншого, не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Проведення огляду інформації, яка міститься у відкритому доступі, її хід і результати фіксуються у відповідному протоколі огляду. До проведення слідчої (розшукової) дії залучається спеціаліст у галузі інформаційних технологій. Під час її проведення відображається хронологічна послідовність зберігання інформації чи доказів, а також з метою встановлення належної системи цифрового збереження, виготовляється доказова копію електронного документа, яка зберігається на окремий носій інформації.

Таким чином Юров Ю.П. здійснював інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямованій на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації, збройних формувань, за відсутності ознак державної зради, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.6 ст.111-1 КК України.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідок з будь-яких причин обмовив чи міг обмовити Юрова Ю.П. у інкримінованому йому злочині.

З досліджених судом доказів і з показів свідка встановлено, що Юров Ю.П. активно позиціонує себе як журналіст, громадський діяч, добровільно здійснює інформаційну діяльність російською мовою чим безумовно підтверджується беззаперечне свідчення невимушеності його поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо нього та цілковитої добровільності його дій.

Таким чином,розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, дослідивши безпосередньо в судовому відповідно до вимог ст. 94 КПК України, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, враховуючи, що показання свідка Смєтанкіна О.А. дані ним безпосередньо в судовому засіданні, є послідовними, відповідають іншим обставинам справи та підтверджуються дослідженими письмовими доказами, які, на думку суду, є належними та допустимими, не викликають сумнівів у їх достовірності, оскільки підстав ставити їх під сумнів у суду немає, тому суд бере їх за основу при постановленні даного вироку та приходить до висновку про винуватість Юрова Ю.П. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, характер діяння, форму й ступінь вини, мотиви вчинення кримінального правопорушення і дані про особу винного, який раніше не судимий.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого Юрова Ю.П. передбачених ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого Юрова Ю.П. суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, що передбачено п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином, зважаючи на той факт, що обвинувачений Юров Ю.П. як громадянин України, вчинив особливо тяжкий злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, тому суд, враховуючи особу обвинуваченого, підвищену суспільну небезпечність даного злочину, його тяжкість, наявність обставини, що обтяжує покарання та відсутність пом`якшуючих покарання обставин, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання в межах санкції ч.6 ст.111-1 КК України у виді позбавлення волі, з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з інформаційною діяльністю в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних органах, а також на підприємствах, установах і організаціях всіх форм власності.

При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення певних прав суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18, в якій він зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.

Тому суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з інформаційною діяльністю в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних органах, а також на підприємствах, установах і організаціях всіх форм власності строком на 15 років.

Призначаючи додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

Висновок в частині призначеного основного і додаткового покарання узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи винного, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

За глибоким переконанням суду, саме така міра покарання є законною, обґрунтованою, справедливою, необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення як ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.

Враховуючи, що до Юрова Ю.П. застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна останнього, а саме: вбудованого нежитлового приміщення № 33 (1- коридор – 6,4кв.м, 2 коридор – 7,8кв.м, 3 комора – 1,8кв.м, 4 туалет – 1,9кв. м, 5 кабінет – 9,4кв.м, 6 кабінет – 9,7кв. м, 7 кабінет – 14,0кв.м, 8 нежитлове приміщення – 30,6кв.м, 9 котельна – 7,5 кв.м.), загальною площею: 89,1 кв.м., за адресою: Луганська обл., м. Луганськ, вул. Дьоміна, буд. 5, прим. 33, реєстраційний номер майна 4978343; житлового будинку (загальна площа: 68,5кв,м., житлова площа: 45,5кв,м., площа земельної ділянки: 438кв,м.) за адресою: Луганська обл., м. Луганськ, вул. Кавказская, буд. 80, реєстраційний номер: 3047860; квартира (реєстраційний номер: 3227635) за адресою: Луганська обл., м. Луганськ, квартал Волкова, буд. 26, кв.34,

Процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до ст.124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Юрова Юрія Павловича визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.6 ст.111-1 КК України, призначивши покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, а також з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з інформаційною діяльністю в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних органах, а також на підприємствах, установах і організаціях всіх форм власності строком на 15 (п`ятнадцять) років.

Строк відбуття покарання обвинуваченому Юрову Юрію Павловичу рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно Юрова Юрія Павловича у виді тримання під вартою залишити без змін.

Строк додаткового покарання Юрова Ю.П. обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Соборного суду м.Дніпра від 17.06.2024 року - залишити без змін.

Стягнути з Юрова Юрія Павловича на користь держави понесені витрати на залучення експертів з проведення експертиз, в сумі 24 071 (двадцять чотири тисячі сімдесят одна) гривня 84 (вісімдесят чотири) копійки.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Фортечний районний суд м.Кропивницького.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику обвинуваченого та прокурору.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя І.Л. Антипова

23.02.2026 рік